І
В небі було чути наростаючий гуркіт літака, але його самого не було видно через низьку сіру пелену хмар, яка висіли над цілим містом, що огинало озеро підкоиою. Був ранній ранок,сонце тільки збиралося сходити,але хмари намірів сонця не розуміли- вони ставали все густішими і темнішими-здавалось ніч знову повертається,але не сама,а з доброю зливою .Десь на обрії спалахнула блискавка,потім ще одна,ще.... .В повітрі запахло озоном і ще чимось, чимось незрозумілим,невідомим До озера від міста не було прокладено жодної асфальтованої дороги. Туди вела тільки одна вузенька стежечка,яка більше нагадувала потічок після тижневих дощів,що пролились на місто.І тому нікому з нормальних людей і в голову не могла прийти думка про прогулянку в цей закапелок,просякнутий вологою та обліплений мокрою глиною.Та видно думка комусь таки прийшла.На березі біля самого краю води стояли дві постаті,одягнені в довгі сірі плащі. Вони стояли до озера обличчм і тому було видно тільки їх волосся,яке хвилями спадало на плечі-таке можна побачити хіба що в рекламі дорогих шампунів-хвилясте,шовковисте,густе.Одне русяве,друге чорне,аж синє-воно безперечно було жіночим,але чи знайдеться в світі жінка,яка б мала близько двох з половиною метрів зросту.А саме такого зросту були дві фігури на березі озера.Вони стояли непорушно довго,так,ніби час для них зупинився,Навіть ззаду було видно,що вони дивляться вгору в хмари в небо
,в космос чи ще в якісь висоти, недоступні нікому крім них.Враз над центром озера,в невеликій ділянці хмар почався якийсь рух: навкруг невидимої точки хмари почали обертатися по спіралі- швидше,швидше.І ось ніби гігантське сверло провертіло дірку в хмарі і через неї ринув вузький промінь світла. Він упав на середину озера і почав рухатися в напрямку до довговолосих.Він пройшов між ними і зупинився на купі глини,яка лежала неподалік. Фігури разом обернулися і підійшли до купи.Тепер можна було розгледіти обличчя. Ні,жіночими вони не були-це були мужні чоловічі обличчя,які випромінювали неземну силу.Особливу потужність випромінювали очі русявого,бездонніші ніж сам Космос .Це поєднання .доброти ,суму і сили створювали навколо нього якийсь особливий магнетизм- здавалося варто йому сказати Слово і за ним підуть мільйони. Чорнявий тримав у руках гілку.Гілка була пряма,неприродньо пряма, але це була справжня гілка з якої росло пальмове листя.Чоловік почав проводити гілкою над глиною і з глини почали з’являтися обриси.Спочатку нечіткі потім чіткіші й об’ємніші Русявий уважно,із все тим же сумом в очах спостерігав за роботою товариша. Обидва не помітили,як за метрів тридцять від них в тіні велетенського валуна стояв ще один персонаж цього більш ніж дивного дійства.Він непомітно спостерігав за роботою двох,похитуючи головою чи то осудливо, чи то з сарказмом ,нервово відкидаючи волосся зі свого чола. Накінець чорнявий закінчив свою роботу:на купі глини лежало немовля-хлопчик.Воно теж було глиняним,але настільки досконалим,що здавалося живим., Чоловіки випрямилися, сірі плащі опали з плечей,дві пари величних білих крил розкрились над раменами ,сліпучі золотисті ореоли запульсували біля них.Чорнявий величавим жестом підняв гілку до неба ,вітаючи когось невидимого. Русявий плавним рухом вийняв з піхов вогненного меча і теж віддав салют.Дві потужні мислеформи ввірвались в небо: «Отче наш». Постать за валуном з глухим риданням притулився до кам’янистої масси. А з небес подихом життя злинули слова незрозумілі і нечутні вуху простого смертного і пролунав дитячий плач.
На купі глини лежала жива дитина. З фосфоритно-зелених очей чоловіка у схованці струменіло здивування:
-Голем?. Навіщо7
|
